?

Log in

Літо 2017

Селфі 2017

Вірші за весну

****
злива з учора не вщухла та це і на краще
ми у машині на розі пустого узвозу
довго не ловиться згублена в радіохащах
хвиля fm із єдино правдивим прогнозом

протяг загасить цигарку як тільки запалиш –
ось нам і знак що тепліше напевно не буде
нишкнуть у дзеркалі вилиті з гіпсу й металу
білі колони уже нежилої споруди

асталавіста – попереду ранок імлистий
не оживити завмерле «а може додому?»
лиш двірники обважнілі від мокрого листя
безперестанку метаються по лобовому




****
треба мені сьогодні буде зібратись духом
і обійти з поклоном наші святі місця -
он вона – зимна хата двір - у якім розруха
і зі старого даху крапає без кінця

знаю – сезон закрито і не знайти на цвяшку
ключик що відмикає двері оті й оці
лиш годівницю вітер перевертає важко -
ту що ми змайстрували разом для горобців

а в попільничці мідній сохне соснова голка
а від порога стежка прямо веде в садок
де на тоненькій шворці біла твоя футболка
з літа висить між вишень яблунь чи то грушок

вийду в жовтневе поле – хтозна уже для чого -
і мов міраж пустельний вирине вдалині
синій сільський автобус що загубив дорогу
і дотепер петляє по золотій стерні


****
чорна п’ятниця – час для того
щоб зробити сто тисяч справ -
спакувати рюкзак в дорогу
подзвонити усім хто знав

ну і виставити на продаж
дім де ніби іще живуть
хоч у сінях старенька одіж
скам’яніла уже мабуть

де вистрілюють без причини
банки в погребі й на вікні
а на стінах незнаним чином
сходять написи кров’яні

що ж – згасай в коридорі світло
не ламайтесь в замках ключі
хай мені вищі сили світу
допоможуть втекти вночі

я ступаю у мряку сиву
втім не відаю – я – не я
крізь туман цей іти можливо
але вибратися ніяк
1. Як Ви гадаєте, які основні плюси та мінуси керувати регіональним видавництвом, а не, скажімо, столичним? Можливо, Ви зіштовхувалися з певними проблемами, пов'язаними з тим, що Ваше видавництво функціонує не в великому місті?
Наразі ми відзначили лише плюси – нам вдалося отримати фінансування на друк однієї із книг з місцевого бюджету. Також завдяки проекту Тернопільської видавничої ради наші книги отримали доступ до бібліотек, а читачі – до наших книг . Щодо проблем, то виникла лише одна – книгарні неохоче беруть поезію, оскільки вона переважно нерентабельна.
2. Як Ви гадаєте, чому деяким регіональним видавництвам так важко розповсюдити свої книги по Україні?
Очевидно, це пов’язано з недостатнім налагодженням контактів, а також з тим, що у нас є лише декілька всеукраїнських книжкових мереж, які співпрацюють переважно з великими видавництвами. Дрібні книгарні знаходяться на межі вимирання.
3. Де саме у Вашому регіоні можна придбати Ваші книги?
Сьогодні наші книги можна придбати в регіональних письменницьких організаціях НСПУ Тернополя, Рівного та Харкова. Працює наша сторінка у Фейсбуці, замовлення безпосередньо можна зробити і там.
4. Чи берете Ви участь в міжнародних/українських літературних подіях?
Оскільки наше видавництво ще дуже молоде, то наразі не доводилося.
5. Розкажіть про Ваші найновіші книги. Хто автори, яка це література?
У 2016 році ми видали дві книги – збірки поезій Наталі Пасічник «Кирилиця» та Романа Скиби «Погода для некурців». Наше видавництво націлене на публікацію поезії та есеїстики. Згодом плануємо видавати і літературу для дітей.


Спілкувалася Юлія Клебан

Вірші за зиму

****
ХУЛІГАНСЬКЕ

жовте віконце сніжка в долоні
білка гризе задубілу кору
довгих бурульок ряд на балконі
- телефонують – я не беру -

баба з мітлою – зла і холодна -
поглядом пильним сніг стереже
статися може все що завгодно -
сплутаю вікна - влучу в чуже

може й не варто наступом брати
мури високі горе-зими
що там за ними – пустка кімнати
хто там на думці – точно не ми

важко вгрузає слід в кучугури
глибшає в небі чорна діра
падає-падає температура
бачу – ти вдома - значить пора



****
хоч п’ятдесят разів хоч сто
повторюй «нащо» -
в цій кнайпі нас не зна ніхто
і це - на краще

цигарка зблисне на губі
і згасне наче -
я припалю її тобі
і хай всі бачать

нехай цікавий дуже хтось
не має діла
до пальців що пірнуть ось-ось
в сорочку білу

у мене в чашці вистиг час
- не хочу чаю -
лиш дим стоїть довкола нас
і не пускає



****
світло у чашці гасне
стигне вода прозора
не добереться вчасно
той хто мав бути вчора

мабуть уже й не їде -
мовчки сховаю посуд
закам’яніє слідом
в чайнику білий осад

завтра мені о шостій
ночі лишилось мало
ні - таки будуть гості -
ложечка щойно впала


****
лист чи записка – охайним курсивом
цифри лягли на прозорий папір
цілодобово віконечко сиве
сяє хурделиці наперекір

звідки ці чашки заляпані чаєм?
тане у жмені липкий рафінад
що нас хоча трохи з тобою єднає -
у номерах – дві дев’ятки підряд

є ще дурниці яких не накою
ось уже й всесвіт дає мені знак
щоб обірвати легкою рукою
довгий дзвінок що не стихне ніяк


****
сніг відступає ще так неохоче
б’ється у скло безіменна зоря
і замість білого стягу тріпоче
смужка ледь видима із димаря

ходить сорока порожнім городом
яблуко чорне понуро клює
лишусь тут жити – місцева природа
хай відшліфує обличчя моє

щоби ні риски ні зайвої цятки
і у наступні дві тисячі літ -
жодної спроби почати спочатку
жодного кроку по той бік воріт

кажуть тепло буде тільки уранці
ось і не тане – хоч грій хоч не грій -
мертва вода що замерзла у склянці
разом з моїм віддзеркаленням в ній

Селфі 2017

Нині розмовляю про місто із поеткою Наталею Пасічник. Із нею вирушаємо в уявну мандрівку, зупиняємося, щоби послухати поезію.

— Які в тебе перші асоціації з Тернополем? Які спогади?
єє
— Я наведу уривок зі свого есе «Тернопільський педагогічний». «До Тернополя ми їздили на базар. Прокидалися зранку, тато заводив машину, мама складала торбинки для майбутніх закупів, а я зручно всідалася на заднє сидіння і мріяла про те, як блукатиму рядами ринку в пошуках чогось прекрасного. Наприклад, сонцезахисних окулярів, або Барбі-родини. Мабуть, тому на довгі роки «файне місто» починалося і закінчувалося для мене на вулиці Живова, поряд з іншими, напакованими різним мотлохом автівками … Усе змінилося 2002–го. Після нетривалого ходіння по муках я вступила до Тернопільського педагогічного університету на англійську філологію, в миру «ін’яз». Як усіх, чи майже всіх приїжджих, мене поселили в кімнату гуртожитку разом із двома іншими новоприбулими. Пам’ятаю лише спробу адаптувати надану житлову площу до власних потреб, взаємні розповіді «про школу» й невинне запитання: «А в тебе є хлопець?». Хлопця я не мала, зате у моїй дорожній сумці була колекція домашніх закруток та аудіокасет із улюбленими піснями. А ще мене того дня ледь не збила маршрутка».

— Якби ми гуляли Тернополем, в які цікаві/улюблені — місця/вулички, ми б пішли? І що би ти там показала?

— Якщо чесно, я не настільки добре знаю Тернопіль, а з якихось цікавих закапелків могла би назвати лише вулицю Брюкнера, де колись винаймала житло моя одногрупниця. Пригадую, коли я прийшла туди, було враження, наче потрапила у світ Петербурзьких комунальних квартир….

— Знаю, що у тебе є вірш «Тернопіль». Як часто це місто надихає тебе? І чим? В яких творах воно з’являється та в якій іпостасі?

— У мене є два вірші про Тернопіль, до слова, ось вони:

Тернопіль

ти майже навчилась не мати потреби

у місті що тоне в озерній безодні

і байдуже хто ще торкався крім тебе

до каменю у каламуті холодній



застиглі рибалки сидять тут від ранку

але не помітять відбитків на глеї

лиш вітер минаючи синю альтанку

зненацька обійме тебе з усієї



і в мить коли зникне у тілі напруга

і страх для якого не знатимеш слова

ти видихнеш вперше і видихнеш вдруге

і пустишся берега пустишся знову



****

нечутно відчинивши чорну браму

ти вийшла з міста і звернула вправо

і губляться у тебе під ногами

дві вулиці – татарська і над ставом



високий місяць обпікає крони

і сніг летить навспак – з долини вгору

та звірі засинають безборонно

бо близько час коли і їх сотворять



бо видно як здригається навпроти

чиясь десниця у блідому світлі

за мить розпочинається субота

але тебе немає ще на світі

Мабуть, з цих текстів видно, що в місті мені найбільше подобається став, район Дружба, місця, де найчастіше буваю.

— У кожного (чи майже) населеного пункту, є свій genius loci, який він тут?

— Я можу помилятися, але Тернопіль видається містом без обличчя, без якогось особливого духу. Тут дуже затишна, майже домашня атмосфера, проте чогось специфічного немає, як і немає людей, які би асоціювалися саме з Тернополем. Думаю, ідея з пам’ятником Ігорю Гереті спроможна виправити цю ситуацію, як і алея зірок. Проте сам образ міста дуже розмитий. Немає пасіонарності, немає якоїсь трагедії, чи комедії, і, можливо, це перша причина, чому особисто я в Тернополі не відчуваю нічого.

Спілкувалася Анна Золотнюк.

Profile

цвєтаєва
pasichnyk1
ПАСТУХ БДЖІЛ І ВСІ ВСІ ВСІ

Latest Month

June 2017
S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com